Nikolai Galen: ‘Twain’, ‘Moral compass’, and ‘Repentance’

Twain

the dead are dead
prematurely wiped out
homes put together piece by piece – wiped out
the dead are mourned
the maimed are given prosthetic limbs
the bereaved are consoled
the losses mount up like mountains,
what took ages to build is in moments destroyed
and lifetimes are in moments curtailed and lives destroyed

lain waste, vast waste, a terrible waste,
morality, resources, effort, essences, becoming and being – lain waste
far beyond the horizons of our living spaces
and our rutted thoughts;
depravity is reconfirmed for the nth time
the fragility of civilisation is re-exposed for the nth time
its girders and bones lie strewn across the landscape as waste
for the nth time

I argue futilely with a friend
an elf, a lovely creature, she wouldn’t hurt a fly;
not to beat around the bush, you’re deluded, I say
a dialogue of the deaf that slowly grinds us down;
I search for the words to dent her conviction
that Ukraine is America’s stooge
and America is set on Russia’s ruin,
she speaks of spirit, nature and soul
as the mystical patrimony of Russia,
as if the blood-soaked, myth-steeped steppes
roamed by the ghosts of the Great Patriotic War
gave just cause to smash the European project,
however faltering and inadequate,
as if others lacked those sacred qualities, lacked primordial love,
because they’re fools of Mammon

I put the phone down and stare into the darkness wondering why she sees things as she
does and what I could say that would bring her to question a worldview that says murder
and devastation are necessary evils and that a consort of ghouls are good men who know
what they’re doing and must be trusted because they’re ‘ours’

Навпіл

мертві є мертвими
передчасно винищеними
будинки, складені по частинам – винищені
померлих оплакують
покаліченим дають протези
знедолених втішають
втрати зростають, мов гори
те, що будувалось роками, руйнують за мить
життєвість урізають, життя знищують

занепад, незмірний занепад, жахливий занепад
мораль, ресурси, зусилля, сутності,
становлення та буття – в занепаді
далеко за горизонтами наших життєвих просторів
і протоптаних думок;
порочність затверджено в сотий раз
крихкість цивілізації розкривається в сотий раз
її балки та кістки лежать розкидані по землі в занепаді
в сотий раз

я марно сперечаюсь з приятелькою,
ельфом, милим створінням, й мухи не скривдить;
аби не ходити околяса, я кажу прямо, ти в омані,
діалог глухих, що поволі виснажує нас;
я шукаю слів, аби похитнути її переконання
в тому, що Україна є маріонеткою Америки
і Америка налаштована на згубі Росії,
вона говорить про дух, природу й душу,
як про містичну вотчину Росії,
ніби закривавлені, міфологізовані степи,
що по них бродять тіні Великої Вітчизняної,
дають справедливу причину руйнувати європейський проект,
якою б вона не була хиткою чи неадекватною,
ніби іншим не вистачало тих святих якостей, споконвічної любові,
лиш бо вони вар’яти Мамони

я відкладаю телефон і дивлюсь в темряву, дивуюсь, чому вона бачить речі так,
як бачить і що можу сказати я, що б змусило її засумніватись у світогляді, що
просуває вбивство та спустошення, як необхідні лиха, і що трупа упирів це добрі
люди, які знають, що роблять, і їм треба довіряти, бо вони “наші”